Мереф’янська громада
Харківська область, Харківський район

Історична довідка

Фото без опису

Історія виникнення

Поселення, яке передувало виникненню Мерефи, було засноване 1595 року. Протягом XVII та першої половини XVIII ст. поселення було опорним пунктом оборони від татарських набігів. В кінці XVII, на початку XVIII століть в Мерефі була побудована земляна фортеця. 1668 року Іван Сірко заснував біля Мерефи хутір, який потім відійшов в якості спадщини його доньці. Вона вийшла заміж за Івана Артемова, хутір отримав назву Артемовки, який став в 1928 року складовою частиною міста.

До 1765 року Мерефа − сотенне містечко Харківського полку (місцевими сотниками у XVIII столітті були представники козацького роду Щербин). Містечко мало власну символіку: сотенний прапор (з зображенням Святого Апостола Петра) і сотенну печатку (з зображенням серця, увінчаного хрестом і пробитого навхрест шаблею та стрілою).

З 1765 року в Мерефі розташовувалося комісарське управління. У 1780 році Мерефа отримує статус слободи. Мерефа в той час була третім за кількістю населення населеним пунктом Харківського повіту, поступаючись лише військовій слободі Дергачі з населенням 2387 чоловік та казеному селищу Липці з населенням 1628 чоловік.

Розвиток промисловості

Після реформ які відбулися у 60-х роках XIX ст. починається швидкий розвиток промисловості, в тому числі й в Мерефі. У 1867 році через Мерефу прокладена залізниця. Це також сприяло прискоренню розвитку промисловості в Мерефі. В кінці XIX ст. в Мерефі засновано два крупних підприємства: склозавод та Артемовський спиртзавод.

За даними на 1864 рік у казеній слободі, центрі Мереф'янської волості Харківського повіту мешкало 3997 осіб (1962 чоловічої статі та 2035 — жіночої), налічувалось 645 дворових господарств, існували 2 православні церкви, відбувалось 4 щорічних ярмарки та базари.

Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 7950 осіб.

У XIX столітті в місті було два великих підприємства і 12 тис. населення, реальне училище, земська лікарня. До 1917 року скляний завод був придбаний Мівінгіфським акціонерним товариством. Після революції та громадянської війни в місті встановлюється радянська влада. За період індустріалізації СРСР в Мерефі будувалися нові підприємства та реконструювалися існуючі. У довоєнний час було зведено кілька шкіл, лікарня, клуби, дитячі садки.

1928 році Мерефа отримала статус міста.

Часи гітлерівської окупації

У жовтні 1941 року Мерефу окупували гітлерівські війська. У травні 1942 року в околицях Мерефи тривали важкі бої, що відомі в історії під назвою Харківська операція 1942 (операція «Фредерікус»). Внаслідок прорахунків командування тоді потрапили в оточення й загинули десятки тисяч солдат і офіцерів Червоної армії.

Місто переходило з рук у руки декілька разів, остаточно Мерефу звільнили від гітлерівців 5 вересня 1943 року.

Розвиток інфраструктури

В 1945 році створена бджілостанція і школа бджолярів, яка протягом десятиліть була однією з найавторитетніших в СРСР і провідних в Україні.

В 1952 році від Мерефи до Харкова запущена електричка.

В 1946-1959 роках побудовані: цегляний завод, меблева фабрика, хлібзавод, мікрорайон міста Шовкостанція та стадіон в сел. Селекційне.

В 1970-х з Харкова на територію Мерефи переведений інститут баштанництва АН СРСР. Побудовані корпуси науково-дослідного інституту, інфраструктура селища Селекційне.

В 1965-1975 роках збудовано завод ЗБВ, завод залізничних опор, радіорелейний завод, взуттєва фабрика та палац культури в селищі Селекційне.

В 1992-1996 роках футбольний клуб «Авангард» міста Мерефи виступав в загальнонаціональному чемпіонаті України (третя і друга ліга в 1996/97) на правах команди, яка виграла чемпіонат Харківської області з футболу (4 рази підряд), і займаючи призові місця в перехідних турнірах.

Транспорт

Місто пов'язане залізницею (станція Мерефа) з містами Харків, Південне, Люботин, Зміїв, Первомайський, Лозова, Красноград за допомогою приміських потягів. Пасажирські потяги в Мерефі переважно не зупиняються. Існує також автобусне сполучення з Харковом та іншими населеними пунктами Харківської області.

Пам'ятки

  • Пам'ятник Івану Сірку на центральній площі.
  • Храм і цілюща «чудодійна» купіль на місці отримання ікони Озерянської Божої Матері (село Озеряна за околицею Мерефи)
  • Приватний етно-музей − старовинна Українська хата, вік якої 270 років без реконструкції (село Озеряна, біля Озерянського храму і купелі).
  • Заплава річки Мжа − унікальна біосферна територія з рідкісними видами водоболотних птахів і рослин − проектується створення Регіонального (або Національного) ландшафтного парку.
  • Братська могила жертв голодомору 1933 року в Сухоярському лісі.
  • Музей бджільництва.
  • «Бельгійські будинки» − квартал двоповерхових будинків унікальної архітектури, побудованих в 1911 році за бельгійським проектом для співробітників скляного заводу, які приїхали з Бельгії. Єдині у своєму роді на східній Україні, розташовані поруч з вокзалом (на стороні заводу).
  • Пам'ятник архітектури − приміщення загальноосвітньої школи № 1 (1914, імовірно, архітектор Б. Корнієнко).
  • Пам'ятник Івану Сірку.

Іван Сірко. Припускають що він родом з Мерефи. Брав участь у заселенні цих місць. Проживав на території нинішнього мікрорайону Артемівка, яка була його родовим маєтком. В деяких літописах Мерефа навіть називалася Сірківкою. Хоча сьогодні деякі дослідники факт народження в Мерефі спростовують, докази про те, що Сірко тривалий час разом із сім’єю тут жив – є незаперечними.

Географія

Місто Мерефа межує на півдні з Ново-Водолазьким районом, на сході − з Зміївським районом, на півночі та заході − з містом Харковом.

Через місто протікає 3 річки: Мжа, Мерефа та Ржавчик.

Відстань від обласного центру  міста Харкова залізницею – 22 км, автомобільними шляхами – 25 км.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень