Позовна давність
Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, шо позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Цивільне законодавство розрізняє загальну та спеціальну позовну давність.
Загальна позовна давність, у відповідності до ст. 257 ЦК України, встановлюється тривалістю у три роки.
Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
В ч. 2 ст. 258 ЦК України міститься перелік позовних вимог, до яких встановлена позовна давність в один рік, зокрема:
- про стягнення неустойки (штрафу, пені);
- про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової
інформації;
- про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності;
- у зв'язку з недоліками проданого товару;
- про розірвання договору дарування;
- у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти;
- про оскарження дій виконавця заповіту;
- про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства.
Для вимог про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлена позовна давність у чотири роки.
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін договором, який укладається сторонами у письмовій, але позовна давність, яка встановлена законом, не може бути зменшена. Таким чином, зміна позовної давності може відбуватися тільки у бік її збільшення.
За загальними правилами, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Інші правила визначення початку перебігу позовної давності визначаються нормами ч. 2 ст. 261 ЦК України.
Норми Цивільного кодексу України визначають випадки, в яких позовна давність зупиняється або переривається. Зупинення позовної давності від переривання перебігу позовної давності відрізняється тим, що у випадку зупинення перебігу строку позовної давності, від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
У випадку переривання перебігу позовної давності, після переривання перебіг позовної давності починається заново, а час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Особливості застосування позовної давності до додаткових вимог встановлено ст. 266 ЦК України, згідно з якою, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Основним наслідком спливу позовної давності є те, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Потрібно звернути особливу увагу на те, що у відповідності до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Окрім того, згідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
В ст. 268 ЦК України, визначені вимоги, на які позовна давність не поширюється. Це зокрема:
- на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків,
встановлених законом;
- на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;
- на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію;
- на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);
- на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику
у сфері державного матеріального резерву, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв";
- на вимогу про визнання недійсним правочину, предметом якого є відчуження гуртожитку як об’єкта нерухомого майна та/або його частини, на який поширюється дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", про визнання недійсним свідоцтва про право власності на такий гуртожиток як об’єкт нерухомого майна та/або його частини, про визнання недійсним акта передачі такого гуртожитку як об’єкта нерухомого майна та/або його частини до статутного капіталу (фонду) товариства (організації), створеного у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств.
Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
Заступник начальника відділу «Мереф’янське бюро правової допомоги»
Харківського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги
В. А. Гогін
вул. Дніпровська, 205, м. Мерефа тел.: (057) 748-21-37
