Види заповітів
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Законодавство України передбачає певні види заповітів:
- заповіт з умовою (стаття 1242 Цивільного кодексу України);
- заповіт подружжя (стаття 1243 Цивільного кодексу України);
- секретний заповіт (стаття 1249 Цивільного кодексу України).
Заповіт з умовою (стаття 1242 Цивільного кодексу України)
Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).
Тобто спадкодавець в тексті заповіту має право визначити умову, настання якої (в тому числі і шляхом виконання її спадкоємцем) є підставою для виникнення у спадкоємця за заповітом права на спадкування.
Умова в заповіті може стосуватися як спадкування в цілому (наприклад, призначений єдиний спадкоємець, настання права спадкування якого обумовлено наявністю певної умови), так і торкатися тільки одного або кількох з призначених спадкоємців (наприклад, спадкоємцями за заповітом призначені три особи, проте тільки у однієї з них виникнення права на спадкування обумовлено настанням умови).
Умова, зазначена в заповіті, зберігає свою силу і продовжує обумовлювати виникнення права на спадкування, якщо тільки на день смерті спадкодавця вона не виконана, не досягнута, не втратила своє значення. Іншими словами, на час відкриття спадщини має зберігатися теоретична можливість настання даної умови. В протилежному випадку умова в заповіті втрачає своє значення і спадщина відкривається на користь спадкоємця за заповітом без умови.
Але слід зазначити, що умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства.
Наведене свідчить, що нікчемність умови, тобто абсолютна її недійсність з моменту вчинення заповіту, має місце тоді, коли умова суперечить закону (наприклад, зазначення про необхідність вчинення спадкоємцем протиправних дій) або моральним засадам суспільства (наприклад, зобов'язання спадкоємця взяти шлюб з чітко визначеною особою).
Особа, призначена у заповіті, не має права вимагати визнання умови недійсною на тій підставі, що вона не знала про неї, або якщо настання умови від неї не залежало.
Заповіт подружжя (стаття 1243 Цивільного кодексу України)
Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.
Отже об'єктом заповідальних розпоряджень у заповіті подружжя є майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Буквальне тлумачення словосполучення "майна, яке належить йому на праві спільної власності" дозволяє стверджувати, що таке майно має бути в наявності на час складання заповіту, хоча це і суперечить загальній нормі ЦК, що пов'язує чинність заповіту щодо складу спадщини з моментом її відкриття (ч. 4 ст. 1236 ЦК). Водночас можна стверджувати, що подружжя має право скласти заповіт на усе майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності.
У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.
Отже сутність розпоряджень у заповіті подружжя полягає в тому, що після смерті одного з подружжя належна йому частка у спільній сумісній власності переходить до другого з подружжя, який пережив першого, і тільки в разі смерті останнього - спадщина переходить до призначеного ними спільно спадкоємця.
За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню.
У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.
Секретний заповіт (стаття 1249 Цивільного кодексу України)
Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом.
Отже секретний заповіт це посмертне розпорядження спадкодавця, яке визначає долю належного йому майна та містить вказівки немайнового змісту, зроблене у письмовій формі і підписане ним особисто, яке посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом.
Головна мета створення інституту секретних заповітів в ЦК України полягає в тому, щоб максимально захистити таємницю заповіту. З метою досягнення цієї мети закон наділяє спадкодавця правом скласти заповіт без ознайомлення з ним будь-яких сторонніх осіб, в тому числі і нотаріуса. Водночас, як вбачається із змісту ст. 1249 ЦК України для визнання заповіту секретним достатньо, щоб він був поданий нотаріусу у заклеєному вигляді і щоб саме нотаріус не мав змоги ознайомитись з таким заповітом. Іншими словами, не виключено, що інші особи, в тому числі ті, які призначені заповітом спадкоємцями, знатимуть про зміст посмертних розпоряджень заповідача, а нотаріус як компетентна посадова особа, наділена правомочностями щодо забезпечення законності у спадковому процесі, можливості ознайомитись із змістом секретного заповіту буде позбавлена.
Одержавши конверт, де, як передбачається, знаходиться секретний заповіт, нотаріус перевіряє наявність на ньому підпису заповідача, ставить на конверті посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує. Якщо підпис на конверті проставлений заповідачем не в присутності нотаріуса, заповідач повинен особисто підтвердити, що підпис на конверті зроблений ним. На конверті зазначаються прізвище, ім'я, по батькові, дата народження заповідача і дата прийняття на зберігання цього заповіту. Про прийняття секретного заповіту на зберігання нотаріус може видати заповідачу за його бажанням відповідне свідоцтво).
Секретний заповіт повинен задовольняти усі без виключення вимоги, що пред'являються законодавцем до форми і порядку посвідчення заповідальних розпоряджень, і їх недодержання повинно тягнути за собою недійсність заповіту. Іншими словами, секретні заповіти мають укладатися відповідно до вимог статей 1247, 1248 ЦК.
Начальник відділу «Мереф’янське бюро правової допомоги»
М. Куцеконь
тел. 748-21-37