Правова позиція Верховного Суду відносно права дитини на користування належним одному з її батьків житловим приміщенням після досягнення дитиною повноліття
Правова позиція Верховного Суду відносно права дитини на користування належним одному з її батьків житловим приміщенням після досягнення дитиною повноліття.
Колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду було розглянуто касаційну скаргу у справі № 554/3289/20 про вселення та встановлення заборони чинити перешкоди у користуванні житлом.
Під час розгляду скарги було встановлено, що позивач є дочкою відповідача та членом сім`ї останнього, і з часу свого народження постійно проживала разом з батьком у спірній квартирі.
У зв`язку з припиненням сімейних відносин із відповідачем, мати позивача разом зі своєю неповнолітньою донькою (позивачем у справі) переїхали на інше місце проживання.
В подальшому Позивач зареєструвала своє місце проживання у спірній квартирі, однак вселитись у квартиру не змогла, оскільки відповідач чинить перешкоди позивачу у вселенні та користуванні квартирою.
Отже, Позивач звернулась до суд з позовом про вселення та встановлення заборони чинити перешкоди у користуванні житлом.
З наведених підстав Колегією суддів було сформовано наступну правову позицію:
На час вибуття із спірного житла позивач була малолітньою особою та особою з інвалідністю, яка самостійно не могла визначати своє місце проживання, а тому, суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився і апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що за позивачем збереглося право на користування житлом за місцем проживання її батька, незважаючи на факт зміни постійного місця проживання та сам факт не проживання в спірному житловому приміщенні.
Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом. Крім того, право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.
Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції ООН про права дитини).
Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин непроживання дитини і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним у цьому випадку є забезпечення найкращих інтересів дитини.
Якщо втрата триваючих зв’язків дитини із спірним житлом відбулася не через її власне волевиявлення, і у дитини після досягнення нею повноліття зберігся намір ставитися до спірного жилого приміщення як до свого місця проживання, про що може свідчити зокрема факт реєстрації нею свого місця проживання у спірному житлі квартирі, є усі підстави для визнання за дитиною, яка досягла повноліття, права користування спірним житлом.
Начальник відділу
«Мереф’янське бюро правової допомоги»
М. Куцеконь
тел. 748-21-37
